У народі кажуть, що час – найкращий лікар ран. Та чи вправі ми так вважати, коли мова йде про Афганістан? Ні, навіть століття не залікують болючі рани пам’яті.

       Ціна горя буває різною. Та коли вона дорівнює втраті людського життя, його вже не можна виміряти нічим. слово це одного кореня із словом «гіркий». А чи буває щось у світі гіршим за сльози? Особливо за сльози матері, яка втрачає сина. У війни не жіноче обличчя. Та хто відніс це страшне слово до  жіночого роду? Хто поставив його в один ряд із словом Мати? Одна дає життя, інше забирає. Від цих слів застигає у жилах кров, німіють уста, озивається болем серце, тремтить душа, озивається совість. Так і хочеться закричати на весь білий світ: «Отямитесь, люди! Хто дав вам право розпалювати війни і розпоряджатися чужим життям? Отямитесь, поки не пізно.»

      Ці слова звучать у кожного, хто вчитується у рядочки на стенді у куточку пам’яті воїна-інтернаціоналіста Івана Мельника. Він був таким же хлопчиком, як і всі сільські діти: любив поганяти м’яча, пополоти грядку, порибали. Ой, як пече оте слово «був». Чому був?

     Страшна звістка облетіла Забір’я 19 серпня 1982 року: виконуючи інтернаціональний обов’язок в Демократичній Республіці Афганістан загинув односельчанин Іван Мельник. Декілька скупих рядочків, а яким горем вони обернулися.

      Ким же він був на цій війні? Солдатом, який не встиг і фотокарточки вислати додому у військовій формі. Солдатом, який виконав свій обов’язок.

     На дев’ятнадцятому році його життя обірвалося… « Йому й ще  жити і жити, дітей ростити, стареньких батьків онуками тішити. Та у нашій пам’яті Іван Мельник назавжди залишиться  дев’ятнадцятилітнім юнаком, солдатом, який чесно виконав свій обов’язок.

Материнська туга

Встаньте, люди, і віддайте шану
Тим, що не вернулись із Афганістану!
 Виряджала мати сина у солдати,
 І син писав мамі: «Я в Афганістані!»

Чи ти, моя мамо, про те місто чула?
 Вісточку до тебе шлю я із Кабула…
 Мама лист читає, сльози утирає,
 Десь моя дитина у далекім краї.
Вночі мамі сниться далека дорога,
А сина підняла бойова тривога.
Коли на світанку розійшлись тумани
 Наших обстріляли вороги-душмани.

 А що було дальше – здогадайтесь самі,
 бо листів додому син не пиши мамі.
 Що ж то був за воїн, що упав на полі?
 був він нашим учнем, вчився в школі рідній.

Хоч в Афганістані наших військ немає,
Але мама сина і досі виглядає.
 Може помилково прийшли документи?
 Де ти, мій синочку, де ти, сину, де ти?

Встаньте, люди, встаньте і віддайте шану
Воїну-афганцю Мельнику Івану.

       До 30-річчя виведення військ з Афганістану в нашій школі педагогом-організатором Юрчук Оксаною Михайлівною та учнями 8 класу 15 лютого 2019 року була проведена тематична лінійка “Назавжди залишився солдатом” пам’яті нашого односельчанина Мельника Івана, який загинув в Афганістані.

Назавжди залишився солдатом
Tagged on: